💙💛 ДОРОГІ ЖИТЕЛІ РУБАНІВСЬКОЇ ГРОМАДИ!
Сьогодні нашій рідній Рубанівці — 228 років.
228 років — це не просто цифра.
Це наша історія. Наші родини. Наші дитячі спогади. Це перші кроки, шкільні дзвінки, весілля, народження дітей, зустрічі з рідними, сміх на вулицях і тихі вечори біля рідного дому.
Для когось Рубанівка — це батьківська хата.
Для когось — мамин сад, бабусин двір, знайома стежка, поле за селом чи дерево, під яким колись гралися дітьми.
А для всіх нас — це ДІМ.
Сьогодні це свято особливе… Бо ми зустрічаємо його не так, як мріяли.
Війна розкидала наших людей по різних містах України та країнах світу. Хтось далеко від рідного порогу, хтось залишився на своїй землі. Але, де б ми не були, частинка кожного з нас назавжди залишилася в Рубанівці.
Ми можемо бути за сотні й тисячі кілометрів одне від одного.
Можемо не бачити рідних вулиць, не чути знайомих голосів, не зайти у свій двір…
Але дім неможливо забрати з серця.
Ворог може тимчасово зайняти нашу землю, може зірвати український прапор із будівлі, але йому ніколи не забрати нашу пам'ять, нашу любов і наше право називати цю землю своєю.
Бо Рубанівка — це не просто територія.
Рубанівка — це ми.
Це кожна родина, кожна дитина, кожен наш земляк. Це ті, хто залишився. Це ті, хто виїхав, рятуючи дітей і життя. Це ті, хто щодня працює заради громади, підтримує своїх, допомагає Збройним Силам України й тримає в серці одну-єдину мрію — повернутися додому.
І нехай сьогодні нам особливо болить…
Нехай хтось дивиться на фотографії свого будинку й витирає сльози.
Нехай хтось подумки проходить знайомою вулицею.
Нехай хтось згадує тих, кого вже немає поруч…
Ми все одно будемо пам'ятати.
Бо поки ми пам'ятаємо Рубанівку — вона живе.
Поки ми говоримо про неї своїм дітям — вона живе.
Поки ми чекаємо на повернення — вона живе.
І я вірю, що настане той день…
День, коли ми знову приїдемо додому.
Коли відкриються рідні ворота.
Коли ми підемо знайомою вулицею й, можливо, не стримаємо сліз.
І хтось скаже:
«Я вдома…»
І тоді ці сльози будуть уже не від болю, а від щастя.
Дорогі земляки!
У цей день хочу побажати кожній родині миру, здоров'я, сили та віри. Бережімо одне одного, бережімо пам'ять про нашу землю, передаваймо дітям нашу історію і не дозволяймо нікому переконати нас, що наш дім — це просто місце на карті.
Наш дім — там, де наше серце.
А наше серце — у Рубанівці.
Нехай Господь береже кожного нашого земляка — тих, хто далеко, тих, хто поруч, тих, хто захищає Україну, і тих, кого ми чекаємо. Нехай береже нашу Рубанівку.
І нехай зовсім скоро ми зможемо сказати не пошепки й не в мріях, а по-справжньому:
«Рубанівко, ми повернулися.
Ми вдома».
🌾 З 228-ю річницею, наша рідна Рубанівко!
Віримо. Чекаємо. Любимо. Повернемося.
💙💛 Рубанівка — це Україна. Рубанівка — це ми.
З повагою
Начальник Рубанівської сільської військової адмінісрації
Дмитро Безрідний
